Із дванадцяти найбільших православних свят найпишніше, найурочистіше, найвеличніше відзначається церквою свято Воскресіння Господнього, тому й називають українці його Великоднем. До цього дня готувались, наводили лад в оселі й на обійсті, очищались духовно і фізично.
Свято Великодня пов'язане переважно із квітнем, його ще називають Паскою (від єврейського свята виходу з єгипетської неволі, на яке, власне, й розіп'яли Ісуса Христа). Третя назва — Воскресіння — це вже з Євангелія, але це свято не тримається числа, як і наступні великі свята, пов'язані з Великоднем — Вознесіння і Трійця (П'ятидесятниця, оскільки святкується на 50-й день після Воскресіння й на 10-й після Вознесіння). Для багатьох людей це не зовсім зрозуміло. Рухливість святкування пов'язана з тим, що ми нині користуємось календарним літочисленням, в якому дванадцять місяців, а астрономічний рік має їх тринадцять, відтак числа астрономічного та календарного відліку не збігаються. Святкування Великодня проводиться лише за астрономічним циклом. Крім того, Паска обов'язково повинна збігтися з молодим місяцем. Передвеликодній Великий піст триває сорок днів, а м'ясниці можуть бути не менше трьох і не більше п'яти тижнів.
Щоб надати Великоднім святам святковості й урочистості, християнство вміло використало давню дайбозьку обрядовість, що тисячі років побутувала на українських землях, а в інших слов'янських народів, у тому числі й у росіян, подібного звичаю при відзначенні пасхальних урочистостей немає. Мається на увазі писанкарство, яким займались наші предки ще до запровадження християнства. Це підтверджується випадково збереженим експонатом, що датується IX століттям. Це виготовлена з кераміки писанка з поетичною назвою «Берегиня» (в язичників це була богиня родоводу). У Київській Русі існував навіть цех з виготовлення таких сувенірів, котрі розкуповували іноземні купці. За свідченням чужоземних фахівців, українське писанкарство за художнім рівнем, розмаїттям кольорів, довершеністю малюнка й сюжетністю прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр.
За тиждень до Великодня відзначають Вербну неділю. У цей день віруючі, нарізавши вербових гілочок, несли їх у церкву, щоби посвятити. Вербу, як і калину, українці шанували завжди: «Без верби і калини нема України». І якщо назву калини виводять з імені бога сонця Кола, то назва верби складна: тут і «вер» — верх, Всесвіт, і «ба» — велика мати (баба на скіфських курганах і рідна бабуся — поняття споріднені). Тобто вербу деякі дослідники ототожнюють з поняттям «мати Всесвіту». Наші предки шанували це дерево, обожнювали його, використовували в обрядах ще задовго до християнізації. Схожі обряди описували ще давні римляни як такі, що дійшли до них від етрусків, засновників Риму. Етруски були нашими родичами, усі ми родичі на Землі, і не така вже вона й велика.
Бібліотека щиро вітає всіх зі світлим святом Пасхи!
Використана література:
1. Коломієць, Л. Традиції святкування Великодня в Україні. Методична розробка виховної години /Л. Коломієць // Відкритий урок. - 2014. - № 4. - С. 62;
2. Історія виникнення Пасхи. Великдень у різних країнах // Позакласний час. - 2013. - № 7-8. - С. 40.
Зображення взято з сайту os-senkovec.skole.hr
Списки літератури підготувала Шафоростова К. І.
30.04.2016
