Дніпрова Чайка – це псевдонім Людмили Василевської, яка писала поезії та реалістичну прозу, але стала відомою в українській літературі саме завдяки своїм оригінальним поезіям у прозі. За однією з версій, літературний псевдонім прилинув з берегів Славути, де пройшло дитинство письменниці, з тієї народної пісні, яку так часто співав її батько [1], а за іншою – письменниця обрала цей псевдонім за аналогією до легендарної дівчини-чайки з власної однойменної мініатюри [2].
Людмила Олексіївна Василевська (дівоче прізвище – Березіна) народилася за старим стилем 20 жовтня, за новим – 1 листопада 1861 р. в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії в сім'ї священика. Закінчила початкову школу при одеському жіночому монастирі, а також одеську приватну гімназію. З 1884 р. працювала в цій гімназії, займалася просвітницькою діяльністю. Сама збирала фольклорний матеріал. Це плідно позначилося на художній творчості письменниці [2].
Літературна діяльність Дніпрової Чайки розпочалась ще в гімназії. У 1885 р. в одеському українському альманасі «Нива» були опубліковані її перші твори. В подальшому вона друкувала свої твори в Галичині (в альманасі «Перший вінок», журналах «Правда», «Зоря», «Дзвінок»). Серед її творів – поезії, драми, казки, оповідання, переклади. [3] Основні течії її творчості — тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 р.
Дніпрова Чайка на початку XX ст. вийшла на власний і водночас новітній шлях розвитку прози в Україні. До речі, помітивши відсутність імені М. Горького серед перекладів із російських письменників, що друкувалися на сторінках «Літературно-наукового вісника», вона переклала українською мовою його «Пісню про Буревісника», хоча в інтерпретації Дніпрової Чайки Буревісник віщує не свободу, як в оригіналі, а смерть. Її Буревісник приречений вічно літати поміж морем і небом. Він символізує душу пихатого отамана, який через власну гординю погубив своїх товаришів-козаків, що перепливали море, тікаючи з турецького полону. Саме за цей гріх Бог перетворив його душу на чорного птаха [2].
Значним є внесок письменниці в розвиток дитячої літератури – це вірші «Зима», «Весна», «Голосіння дітвори»; оповідання «Буряк», «Краплі-мандрівниці»; казки «Казка про Сонце та його сина», «Грецька казка». Виступала зі статтями й рецензіями в педагогічній пресі, діяльно співпрацювала в журналі «Дзвінок», цікавилася фольклором. 1884 р. представила на VI Археологічно-етнографічний з'їзд, що відбувся в Одесі, три зошити «Українських народних пісень, що їх співають у Дніпровському уїзді Тавричеської губернії». Багато пісень з голосу письменниці записав М. Лисенко, який створив на її слова кілька романсів.
В 1909 р. письменниця захворіла й виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—20 рр.
Померла Людмила Василевська 13 березня 1927 р. Похована в Києві на Байковому кладовищі [4].
За життя письменниця випустила нечисленні збірки. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу [5].
З нагоди 155-ої річниці від дня народження Дніпрової Чайки презентуємо Вашій увазі її перше прижиттєве зібрання творів.
Дніпрова Чайка Твори / Дніпрова Чайка. - [Київ] : Вид. т-во "Дзвін" : [Друк. Акц. т-ва "Петро Барський", 1919-1920]. - Перше прижиттєве зібрання творів у 2 томах Кн. 1. - 1919. - 126, [2] с.
Книгу можна переглянути та завантажити в повнотекстовому варіанті.
Використані ресурси:
1. http://ed.donntu.org/exhib/chayka.html
2. Шумило, Н. Дніпрова Чайка: "Будуйте будинок нового життя" / Н. Шумило. // Дивослово. - Київ. - 2014. - № 2. - С. 48-52.
3. http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/D/DniprovaChajka.html
4. http://www.kinder.mksat.net/prepodavatelyam/mini_spravochnik/pis_dniprova_chayka/index.html
5. http://pidruchniki.com/70989/literatura
Статтю підготували: Матковська Д. М., Гадомська А. А.
1.11.2016
