25 січня виповнюється 390 років від дня народження Марусі Чурай, напівлегендарної полтавської поетеси і співачки. Саме її авторськими творами традиційно вважають пісні «Віють вітри», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Сидить голуб на березі», «Засвіт встали козаченьки» (існує також інша назва пісні «Засвистали козаченьки»), «Котилися вози з гори», «Ішов милий горонькою».
Марусі присвячено чимало літературних творів (балада Левка Боровиковського «Чарівниця», драма Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», драматична поема Любов Забашти «Дівчина з легенди», драма Володимира Самійленка «Маруся Чураївна», повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала». тощо), а найвідомішим з них став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
Образ Марусі неоднозначний. Але незаперечним залишається одне – це була геніальна і унікальна особистість з глибоким і яскравим внутрішнім світом і тонким світовідчуттям. Вона стала символом української пісні, зірочкою української культури і мистецтва, взірцем справжнього патріотизму, коли серце за Батьківщиною болить і біль свій виливає в виразних піснях, про що і пише Ліна Костенко у своєму романі:
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Можна сперечатися, чи історичною постаттю була Маруся, чи її чарівний і суперечливий образ – лише красива легенда. Але як би там не було – невипадково про неї стільки сказано, стільки вилито болючого і виразного. Залишилися для нас прикладом її щемливий патріотизм, цілісність і одночасно складність її натури, її щирі пісні… А пісня – це душа народу. Світла пам’ять піснетворці Марусі Чураївні, живій і справжній в створених образах…
Вона піснями виспівала душу.
Вона пісні ці залишає нам.
(Л. Костенко)
Автор статті: Матковська Д. М.
Автор тексту: Гадомська А. А.
Фотографію пам’ятника Марусі Чурай взято з сайту mistaua.com
