Книжкова колекція професора Б. В. Варнеке у фондах бібліотеки Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського.
Доктор філологічних наук, заслужений діяч науки УРСР, член-кореспондент, професор, історик театру Борис Васильович Варнеке народився у Москві (03. 06. 1874 р.), у будинку якоїсь “бабусі Варнике”, прізвище якої успадкував (за свідоцтвом метричного запису), його батьки невідомі.
Дитинство хлопчика пройшло у Москві в будинку архітектора Гамбурцева. З 8-ми років був змушений працювати в театрі дитячим статистом, що на довгі роки визначило його любов до театру. Саме там він познайомився з професором Московського університету, академіком Ф. Є. Коршем, який вплинув на вибір майбутньої професії Бориса. Як Борис Васильович сам пізніше висловлювався: “влияние этого замечательного человека толкнуло меня на дорогу классической филологии”. За протекцією академіка Борис був зарахований у І Московську гімназію (за казенний кошт).
Після закінчення 1-ї Московської гімназії вступив до Санкт-Петербурзького Історико-філологічного інстититу у (1894 р.), де навчався під керівництвом Фаддея Францевича Зелінського (вивчав давні мови).
Після закінчення у 1898 р., отримав “звание учителя гимназии, дающее все права кандидатов университетов” (атестат від 12.06.1898 р.). Але був залишений при інституті для підготовки до магістерського екзамену з латини та словесності.
Ще в студентські роки брав участь у засіданнях “Общества классической филологии и педагогики” публікував наукові статті у московському журналі “Филологическое обозрение”.
За безкоштовне навчання у ВНЗ Варнеке був забов'язаний відпрацювати у відомстві Міністерства народної освіти не менш 6 років. Починаючи з 1899 року молодий педагог Варнеке викладав давні мови, у гімназіях до 1904 року, паралельно був приват-доцентом на кафедрі класичної філології Санкт-Петербурзького університету (1901-1904 рр.), куди вступив після складання магістерського екзамену.
11 травня 1903 р. захистив магістерську дисертацію «Очерки истории древнеримского театра», свою дисертацію у переробленому вигляді він частинами друкував у вигляді статей німецькою мовою, за що Германський Археологічний інститут обирає молодого вченого членом-кореспондентом.
Влітку 1904 р. Варнеке уперше був відряджений Міністерством народної освіти за кордон з науковою місією. З цього часу почались його щорічні поїздки до Германії та Австрії (до 1914 року).
21 серпня 1904 р. “Высочайшим приказом по гражданскому ведомству” Б. В. Варнеке був призначений виконуючим обов'язки екстраординарного професора Казанського університету. А після захисту (28 лютого 1906 р.) у Московському університеті докторської дисертації “Наблюдения над древнеримской комедией: к истории типов” (17 березня отримавши ступінь доктора римської словесності), вже з 20 березня 1906 р. став ординарним професором на кафедрі класичної філології Казанського університету. Звільнений за власним бажанням 12 лютого 1907 р.
Був одружений з Оленою Сергіївною Варнеке (дів. прізв. Матросова). Турбота про її здоров'я змушує Бориса Васильовича вести переговори з Новоросійським університетом в Одесі. 6 лютого 1910 року, завдяки доброзичливим рекомендаціям Ф. Ф. Зелинського, був обраний ординарним професором Імператорського Новоросійського університету на кафедру класичної філології і з квітня був призначений на цю посаду.
Паралельно був консультантом при імператорських театрах і викладав у приватній театральній школі О. Рахманової в Одесі. Напрямом досліджень вченого завджи була історія театру, починаючи з драматургії до акторського мистецтва.
Головними працями Б. В. Варнеке стали книги, пов'язані з історією театрального мистецтва:
• “Очерки из истории древнеримского театра” (Спб.,1903)
• “Новые комедии Менандра” (Казань, 1909)
• “Античний театр” (Харьків, 1929)
• “История античного театра” (М.; Л., 1940; 2-е изд.: Одесса, 2003).
У роки Жовтневого перевороту Б. В. Варнеке не емігрував, а продовжував викладацьку діяльність.
Одеський інститут народної освіти (ОІНО), заснований 23 червня 1920 року, став одним із провідних вищих навчальних закладів УСРР, частина високопрофесійних кадрів Імператорського Новоросійського університету склали ядро професорсько-викладацького штату вишу. Борис Васильович викладав історію українського мистецтва з 1921-1930 рр.
Репресивна політика радянської влади відчутно вплинула на українське суспільство 1920-1930-х років. Проблема оновлення викладацького складу інститутів, планомірної заміни старої професури новою була однією з найголовніших у реорганізації вищої школи. На межі 1920-1930-х років ситуація у сфері вищої освіти почала погіршуватись. Посилився тиск на науку і її представників. Спочатку однією з форм утисків стала заборона займатись дослідницькою діяльністю, викладанням, публікуватися.
1930 рік став трагічним для долі багатьох вчених ОІНО, роком знищення професорів «старої школи». 16 травня з посади професора звільнили Б. В. Варнеке.
Також професор викладав в Одеському археологічному інституті (1921-1922 рр.), був професором в Одеському Державному музично-драматичному інституті ім. Л. Бетховена (література з цих тем є в достатній кількості у його книжковому зібранні), у Педагогічному інституті (з 1936 р. завідував кафедрою світової літератури).
Слухачам лекцій з історії мистецтва, світової літератури він запам’ятався як блискучий лектор, який захоплював своєю емоційністю та артистизмом. Колеги відмічали його ерудицію та інтелігентність.
Для плідної праці вченому, окрім бібліотечної літери, потрібна була література, яку він постійно використовував при викладанні. Більшу частину своєї колекції він помітив своїм підписом (власницький підпис) та датою.
Доказом ретельного вивчення професором літератури є багато позначок та записів на берегах книжок. Також зустрічаються навіть вклеєні аркуші з записами.
Б. В. Варнеке був талановитим педагогом та блискучим лектором. Це можна побачити з численних статей та книг, написаних його учнями та колегами. Майже всі книги із колекції професора мають авторський підпис.
У січні 1941 р., з нагоди 50-річчя науково-педагогічної діяльності професорові було надано звання заслуженого діяча науки УРСР. Доктор філологічних наук, професор Б. В. Варнеке був автором більше ніж 150 наукових робіт.
У роки Другої світової війни не зміг евакуюватися разом з університетом й залишився в окупованій Одесі. Настав найбільш трагічний період життя Бориса Васильовича, закінчилась успішна наукова діяльність. Єдиною можливістю прогодувати себе і дружину було читання лекцій у Румунському королівському університеті Трансністрії. При університететі був створений центр Антикомуністичних досліджень та пропаганди, у лектори якого румунська влада записала багатьох викладачів навчального закладу, у тому числі і його. Хоча (за даними слідчої справи) він прочитав одну наукову лекцію про академіка Ф. Є. Корша.
Через місяць після звільнення Одеси 10 травня 1944 р. був арештований НКВД за обвинуваченням у зраді Батьківщині. Вже немолодий професор (70 років йому виповнилось у тюрмі) зміг протриматись у в'язниці всього 2 місяці.
31 липня 1944 р. помер у Києві в тюремній лікарні.
У 1955 р. був реабілітований. У заключенні було сказано: «Военный прокурор постановление от 29 ноября 1955 года отменил, дело прекратил за недоказанностью предъявленного обвинения, в результате чего Варнеке Борис Васильевич реабилитирован посмертно».
Після смерті професора його вдова Олена Сергіївна запропонувала Педагогічному інституту придбати частину бібліотеки Б. В. Варнеке. Після попереднього огляду літератури колекцію придбали за 40 тис. руб. Усю отриману літературу (3443 одиниць, що складає майже чверть усього фонду рідкісних книжок) було проінвентаризовано в 1945 році.
Коло наукового інтересу професора дуже широке:
- історія культури та мистецтва народів світу;
- історія від всесвітньої до історії України;
- археологія та пам’ятники;
- писемність та мовознавство;
- література, літературознавство та педагогіка.
Книжкова колекція Б. В. Варнеке дуже цінна для спеціалістів вище наведених дисциплін, є цікавим матеріалом для наукових досліджень.
Фото Б. В. Варнеке взято з сайту tsarselo.ru
Автор тексту: Шафоростова К. І.
Оформлення статті: Матковська Д. М.
