Добролюбська Ю. А. Китайський роман XVII століття «Два прекрасних брати» / Ю. А. Добролюбська // Сучасні тенденції сходознавства. Збірник наукових праць за матеріалами XII міжнародної науково-практичної конференції 22-23 квітня 2016 року. – Харків : ХНПУ, 2016. – С. 19-22.
КИТАЙСЬКИЙ РОМАН XVII СТОЛІТТЯ
«ДВА ПРЕКРАСНИХ БРАТИ»
У фонді стародруків та рідкісних книг бібліотеки Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського в Одесі перебуває два томи (перший та третій) унікального та напрочуд цікавого видання французькою мовою «Iu-kiao-li, ou les deux cousines, roman chinois. Auteur inconnu (XVII-e siecle)» (Ю Кіао Лі або Два прекрасних брати, китайський роман. Невідомий автор XVII століття) [2, 3]. Всього цей роман складається з чотирьох томів.
Книгу в 1826 році за рекомендацією двох місіонерів: священика Премара та єпископа Розайля на французьку мову переклав французький синолог, один з основоположників сучасного західного китаєзнавства Жан-П'єр Абель-Ремюза (1788-1832). Користувався він не тільки китайським текстом, але й уривчастим голландським перекладом, зробленим якимсь неназваним мандрівником чи торговцем.
Роман сподобався європейському суспільству, яке відчувало значний інтерес до Китаю і був також виданий англійський скорочений переклад з французької в Лондоні в 1827 році (видавництво Hunt and Clarke of York Street, London, 1827). У передмові вказується, що копія роману зберігалася в Королівській бібліотеці в Парижі більше двох століть на момент видання французького перекладу. Отже, потрапила вона в Європу безпосередньо у XVII столітті. Також у передмові до англійського видання згадується священик Фуро, який ще до Ж.-П. Абель-Ремюза написав короткий аналіз роману [4, р. 36].
«Два прекрасних брати» – китайський роман XVII століття, який належить до жанру, що має умовну назву «про таланти та красунь». Цей жанр китайської прозової літератури, як правило, розповідає про любовний роман між молодим талановитим вченим юнаком та красивою обдарованою дівчиною. Такі романи були дуже популярні наприкінці династії Мін (1368-1644) і ранньої Цин (1644-1912).
Типовий зміст творів цього жанру – це історія кохання між дівчиною та юнаком, що належать за походженням до різних соціальних прошарків, але мають здібності, таланти і схильність до творення поезії і прози. Зазвичай кожен з героїв є єдиною дитиною в сім'ї, найчастіше, щонайменше один з батьків помер. Історія починається з несподіваної зустрічі двох, любов наздоганяє їх з першого погляду. Дівчина частіше за все має служницю або подругу, яка виступає в якості свата і посередника між коханими. Далі сюжет роману виявляється пов'язаний з різними перешкодами до укладення шлюбу, найчастіше через те, що вчений юнак не має офіційного рангу і батько або мати дівчини протистоять шлюбу. Історія закінчується, коли молодий вчений успішно проходить імперські іспити на чин і пара об'єднується. Кінець історії завжди щасливий [1, с. 489-490].
На додаток до фізичної краси головні герої (особливо дівчата) також володіють багатьма іншими позитивними якостями, такими, як літературний талант, благородне походження, чеснота і цнотливість.
У передмові до «Двох прекрасних братів» говориться, що «молодий чоловік такий гарний, як дівчина, а дівчина так само розумна, як молодий юнак» [2, р. 14].
Два головних герої роману, названі брати Су Чжад і Чжан Куе Ю – суперники і прагнуть стати поетами. Дві дівчини, Пе і Мо, красиві та обдаровані, призначені для традиційного заміжжя. Однак Су – благородний і сміливий, а Чжан – боягузливий і заздрісний. Тому в підсумку Пе і Мо вибирають Су і обидві стають його дружинами.
Однією з характерних рис літератури ранньої Цин є взаємна повага між статями [5, р. 368]. Чоловіки не зглядуються до жінок. У багатьох випадках талановита і незалежна жінка є рівною своєму коханому. Оскільки вона часто є єдиною улюбленою дитиною, освічена та вихована батьком подібно до хлопчика, то дівчина вміло допомагає батькові та коханому знайти вихід з різних труднощів. Вона іноді навіть одягається як чоловік. Красуня як би демонструє свій девіз: «хоча у мене тіло жінки, амбіції мої перевершують чоловічі» і один батько говорить такий дочці, що вона стоїть десяти синів. Проте, рівність у творах цього жанру не зовсім повна. Одягатися як чоловік – це вираз зовнішньої рівності. Не існує також обов'язкової рівності числа партнерів, оскільки в ряді пізніх романів чоловік бере більш ніж одну дружину або має декілька коханих. Зрештою головним в романі стає те, що красуня може вибрати чоловіка, який гідний її [6, р. 232-234].
У головному образі молодого вченого Су проглядаються риси епічного богатиря, а дівчина виявляється рішучою і сміливою, подібно до героїні авантюрної казки чи міської повісті. Її виверти, за допомогою яких вона відкидає домагання Чжан Куе Ю, цілком в дусі шахрайської новели. Ідеальним головним героям невідомий автор протиставляє негативних персонажів: чиновників, які визнають тільки силу багатства і влади та ласі на хабарі, витончених підступних придворних сановників і євнухів [7, р. 127].
Хоча в цілому представники влади в романі, як і в інших творах XVIII ст., образи позитивні, вони карають негативних персонажів і благословляють добрих. Така ідеалізація імперської влади чи особи імператора в любовному романі пов'язана з фольклорною традицією, відповідає вимогам владної цензури [7, р. 114].
Переважна більшість любовних романів XVII ст. має щасливий кінець, і це не випадково. Ще в XVI ст. в драмах спостерігається прагнення до благополучного розв'язання конфлікту. «Благополучне завершення» стало традиційним у XVII ст. Як припускають дослідники, частково це було наслідком цензури і численних заборон на твори «низької» літератури. На популярності щасливих кінцівок позначився також вплив фольклорної прози, що втілювала одвічну мрію про перемогу добра над злом.
Зображення любовних колізій супроводжують описи соціального середовища, повсякденного побуту, традицій та звичаїв сім'ї, що робить роман не тільки цікавим розважальним читанням, але й розповідає європейському читачеві про загадкову східну країну.
З того часу як європейці почали проявляти інтерес до китайської культури, в їхній свідомості став складатися образ дивовижної країни, яка вражала всіх своєю пишністю. Екзотичний Китай представлявся європейцям таємничим, повним загадок і чудес. Таке ставлення було розвинене багато в чому завдяки мемуарам мандрівників, в яких автори представляли європейцям сенсаційну інформацію про життя і звичаї далекої країни, викликаючи у читачів образ скоріше уявного, ніж реального світу. Записки мандрівників і місіонерів стають основою не тільки для романів та віршів. Нарівні з помилковими стереотипами, сформованими в мемуарах мандрівників, реальний Китай постає перед європейською публікою. Саме з кінця XVIII – початку XIX ст. в Європі починає поступово формуватися адекватний образ Китаю.
Література:
1. История всемирной литературы : В 8 томах / АН СССР ; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. – Т. 4; [Ред. коллегия тома: Ю. Б. Виппер (ответственные ред.), П. А. Гринцер, Д. С. Лихачев, Н. Ф. Ржевская, Б. Л. Рифтин, А. Н. Робинсон]. – М.: Наука 1987. – С. 486-497.
2. Iu-kiao-li, ou les deux cousines, roman chinois. Auteur inconnu (XVII-e siecle) // Traduit par M. Abel-Remusat. – Т. 1. – Paris : Librairie Moutardier, 1826. –256 p.
3. Iu-kiao-li, ou les deux cousines, roman chinois. Auteur inconnu (XVII-e siecle) // Traduit par M. Abel-Remusat. – Т. 3. – Paris : Librairie Moutardier, 1826. –196 p.
4. Iu-kiao-li, or The two faire cousins. – London : Hunt and Clarke of York Street, 1827. – 290 р.
5. McMahon K. Causality and Containment in Seventeenth-Century Chinese Fiction / K. McMahon // Journal of Asian Studies. – Vol. 48. – № 2 (May, 1989). - P. 368-369.
6. McMahon K. The Classic «Beauty-Scholar» Romance and the Superiority of the Talented Woman / K. McMahon // Body, Subject and Power in China; [edited by A. Zito and T. E. Barlow]. – Chicago : University of Chicago Press, 1994. – Р. 227-252.
7. Starr C. Red-Light Novels of the Late Qing / Chloë Starr. – Brill, 2007. – 291 р.
Оформлення статті: Матковська Д. М.
Автор колажу: Матковська Д. М.